Ери

Знаєш, я не хочу жити вічно,
Хочу я згорати, десь як зірка,
Хочу жити десь далеко, вільно,
Та щоб життя немов висока гірка.

Я не буду жити вічно, знай,
Буду жити десь під скронями.
В колекції фрагментів, знай,
Я досі буду грітися долонями.

Горю, живу, палаю, не згасаю,
Завжди щось нове собі шукаю,
Проте колись я точно згасну.
Змінюю собі я долю власну.

Лиш в один момент я згасну,
І лишу після себе лиш папери,
Спогад в голові твоїй, засну,
І скінчаться непідвладні мені ери

Лікіанна