Я сліпну, та Ви не плачте, квіти,
Росою ранньою вмиваються ще трави.
Не дми, та не шуми мій друже вітер,
На тебе ж бо не маю я управи.
Не лийтесь, сльози, Ви на смак солоні,
Не гнівайся, не хмурся, синє небо.
В хворобі цій давно я вже в полоні.
Я розумію: жити мені треба.
Ви не ховайтеся від мене, ясні зорі,
Яскраве сонце, не лишай мене тепла,
Одній так важко бути мені в горі,
Як тому човну в морі без весла…
Дерева простягають свої віти,
Хоча я відчуваю біль, знемогу,
Будь милосердний, прошу тебе, світе,
Яви мені свою ти допомогу…
Від тебе хочу, подружко, поради,
А від людей не хочу співчуття.
Боюся дуже я людської зради,
Я стільки бачила її вже за життя.
<br>Ірина Сонце
