Життя з людей витесує рельєфи
Життя з людей витесує рельєфи
Когось зігне дугою, як лозу,
Когось обтеше каменем терпляче,
А когось зломить просто на ходу.
Одних вітрами скрутить і зігнуться,
Як мідь під молотом тяжких думок,
А інших обпече, немов багаття,
Та викує з них бронзу на віку.
Одні під натиском стають сильніші,
Як криця, що загартувалась вмить,
А інші, наче вітерець осінній,
Зникають непомітно вдалечінь.
Одних життя пробачить за поразки,
Поставить знову в чергу до зірок,
А інші , як загублені окрайці,
Забудуть смак надій і мрій ковток.
Рельєфи ці – невидимі для ока,
Та кожен з нас їх носить на собі.
І часом рани квітнуть, мов суцвіття,
Щоб біль залишить вічно на тобі.
Життя з людей витесує рельєфи,
Вирізьблює в них силу або біль.
І тільки ті, що духом не скорились,
Стають міцніші від важких подій.
Літвішко Таміла ( 28.06.2018 р.)
Літвішко Таміла
