Ти зрікся мови рідної своєї
Ти зрікся мови рідної своєї,
Де корінь твій, де рідний край,
Тепер в душі пусті пориви вітру,
Немов в пустелі зниклий караван.
Тобі твій ґрунт родити перестане,
Зів’януть квіти на землі святій,
Бо ти забув, хто ти і звідки вийшов,
Як можеш жити, втративши свій дім?
І голос рідний, ніби плач тополі,
Що шелестить над річкою вночі,
Тобі вже не почути, бо відрікся
Від слова, що в душі твоїй мовчить.
Ти зрікся співу матері й колиски,
Відмовився від спадку поколінь.
І сам стоїш, як камінь без прописки,
У полі, що змарніло між долин.
Ти зрікся мови — зрікся власних крил,
Що підіймали в небо покоління.
Із вуст чужих тепер лунає спів,
Та чужа правда не дає прозріння.
Тож пам'ятай: коли ти мову зрадиш,
Твоя земля тебе вже не прийме,
Ти станеш тінню на своїй дорозі,
І корінь твій навік в тобі помре.
Літвішко Таміла<br>Літвішко Таміла
Молодець