Ти для мене досі – головна загадка.
Чи були б ми разом, чи це лиш неполадка?
Що ховається десь там, у глибині душі
Чи сновигають демони у клятій цій зимі?
Що ти, бляха, відчуваєш? Не думай лиш за себе,
Бо це до біса боляче, ковтати всі ці нерви.
І правду кажуть люди – душа поета хвора,
Ось пишу все і пишу, така собі морока,
Але раптом, всплине слово,
І ти подивишся тим оком,
Уже не хижим, не лякливим,
А повним світла й сили днини,
І ми згадаєм наші думи,
Наші пісні, наші струни,
Я надіюсь. Я в це вірю. Бо так жити – я не мрію.
Анна Швець
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
