Заполонили зорі небо,
Росою вкрилася трава.
Іде дівчина біля поля,
Сумний свій погляд лиш кида,
Знов пам’ять створить образ хиткий
Того хто радість дарував,
Того хто обіймав так рідно,
Того хто сльози витирав.
Вона знов вспомнить сині очі, що мерехтливі як вода.
І губи, що тоді казали,
Що будуть з нею на віка.
І знов мокріють очі карі,
І знов покотиться сльоза.
Але рука все витре швидко
І всі забудуться слова.
Гудзик
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
