Лишень народжувався ранок,
Знімалось темряви сукно.
На небосхилі зір серпанок,
Глядів в напівпрозоре скло.
Так рано, а вона не спала.
Здалось, хтось стукнув у вікно.
Схопилася, швиденько встала,
А там — нікого не було…
Можливо, то пустує вітер
І крону вишеньки гойда.
А може птах усівсь на віти
І до хатини загляда…
А їй хотілось бачить сина,
Що повернувся із війни…
Скрипіла, плачучи, осина,
Гірчили душу полини…
Вже цілий місяць — а ні звістки!
Згубила спокій від думок.
Немає внуків і невістки,
Бо не настав весілля строк.
Зато війна підступна «впору»,
Їй байдуже людське життя!…
Дивились очі мами вгору,
Шукали долі каяття…
Лице умиє не водою,
Збере всю мужність в кулачок.
«Ми ще побачимось з тобою,
Єдиний, любий мій синок…»
Вже й сонця промені за лісом.
Погубить світло люту тьму.
Повстане світ увесь над бісом,
Не буде виправдань йому!
Барчук Р
30.11.22
Барчук Раіса
