Зорі

Що мене із зорями єднає?
Байдуже їм до моїх думок.
То чого так серце калатає,
Ніби я – одна із тих зірок?

Уночі розсипались, мов квіти,
Мерехтять над урвищем віків.
Скільки їм лишилося горіти?
Скільки разом з ними я горів?

І неначе листя пожовтіле,
Опадають зорі у вікна…
Вічність їх плекала і манила,
Та для них, то тільки мить одна.

А твоя любов така прозора,
Ніби ллється водограй живий!
Ти кохай мене, як і учора,
Тільки лиш "навічно" не кажи…

Володимир Хвостенко