Зустріла вітер
із дитинства,
З полів пшеничних,
берегів,
Що дарував
вінки, намиста
З квітів, калини із лугів.
Ноги мої мочили роси,
Волосся мокло
під дощем,
Сушив їх вітер,
чесав коси
Подихом, наче гребінцем.
Вітер у вуса посміхнувся,
Гривою-чубом тріпонув,
Розправив крила
й озирнувся,
Наче згадав мене, почув.
І закружляв над головою,
Задивувався сивині,
Своєю ніжністю м’якою
Чесав знов кучері мої.
27.10.23.
Зубко Ганна
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
