Привітне небо,
в прохолоді осінь,
Жовтавий клен
вже трохи порідів,
З давніх-давен
чарує погляд досі,
І по-дитячому
й дорослому радів.
Пірну в осінню
ніжну прохолоду,
Надихаюсь,
чола її торкнусь,
Такої спраги
я не мала зроду,
Ні, не жаліюсь,
а ні не хвалюсь.
Тими стежками
знову поблукаю,
Пройду-мину
ще декілька доріг,
Дрібну росу
з трави пообтрясаю,
Що по-котячи
тулиться до ніг.
18.10.2023.<br> Зубко Ганна
