Каркаде

Село від міста не іде,
Життя вібрує ніби струни,
Повітря повнить мої груди,
А цвіт гіркої каркаде
Посох, пожовк і тихо впав,
Укривши землю настражданну,
Понад якою гасне граб,
Шпаки збивають виноград,
І де-не-де поміжхвилинно,
Мов залпом стріл
Січеться дощ,
І що було, і де було,
Не потребую ваших прощ!
Ніхто не просить вас вклоняться,
Однаково на боротьбу,
Коли впаде остання квітка,
Не треба лізти у ганьбу.
Спиніться там, де стих годинник,
Де злива й досі не іде,
Де граб не всох, де й досі кривдник,
Не знищив квітку каркаде.
Антон Шаталов