Колись ми усі були маленькими,
З кришталевих струмочків снили мрії.
У вирі дитинства, де світ чарівний,
Ласка і ніжність, веселощі й тиша.
Народжені у світ, ніжні й безборонні,
Ми крокували стежкою див, мовчазно.
Очі блакитні, як небесний простір,
Діти, уповільніться, цей час – золотий.
Мов квітка, що розцвітає весною,
Так розквітали усі наші думки.
І дорослі світ збудували камінням,
Але дитинство – то найцінніший скарб.
Бо там, де лине сміх, де дзвенять крила,
І серце вільно летить, мов пташка.
Там часу нема, там немає зла,
Лише мрія велика – радість свята.
О, дитинство, ти крайній берег мрій,
Де сонце завжди високо на небі.
Ласка та ніжність у серці твоїм вічні,
Ти сховане скарби, які світ забув.
Нехай лине пісня про те, як були ми маленькими,
Про те, як літали мріями в небо.
Дитинство – це казка, яка триває в серці,
І вічний дотик ласки та ніжності.
Зростаємо ми, минає час безжально,
Але серце нам завжди збереже дитинство.
Той світ, де казка плелися зірки,
Тепер живе у нас, як пам’ять незабутня.
Ми вибудовуємо свій світ дорослих,
З планами, мріями, турботами й зусиллям.
Та й коли вітер стихає, і сутінки настають,
Згадаємо те щасливе дитинство беззаботне.
І нехай годинники тикають натужно,
Ми завжди збережемо у серці дитинство.
Ласка й ніжність, що плелися звідкись,
Постануть свічкою в найтемніших днях.
О, колись ми усі були маленькими,
Але душа залишиться назавжди юною.
Ласка й ніжність, той безцінний скарб,
Продовжують жити в кожному з нас у серці.
І хай знову крила мрій розплющаться,
І серце лине у вільний польот.
Бо колись ми були маленькими,
Але дитинство – вічне, як зірка на небі.
