Коли нарешті скінчиться війна,
І я вгорнуся в свій блакитно-жовтий прапор,
Я вкриюсь ним – згадаю тих, кого нема,
І виплачу цю невимовну втрату.
Коли нарешті скінчиться війна,
Зігріта спогадом, я стану на коліна
І подивлюсь у небо чисте і ясне,
Відчую сонця на собі проміння.
Коли нарешті скінчиться війна,
І ця блакить впаде в поля пшениці,
Я тихо Богу помолюсь
За тих, кому вона закрила на віки зіниці.
Коли нарешті скінчиться війна,
Я гляну в хмари-човни, що пливуть на волю,
Згадаю тих, кого присипала земля,
Згадаю тих, хто бачив ріки крові.
Коли нарешті скінчиться війна,
І я вгорнуся в свій блакитно-жовтий прапор,
І я сльозами змию весь цей біль
За тих, кого не верне мама й тато.
Коли нарешті скінчиться війна,
І я жива, заплакана, щаслива,
Зостанусь тут, де стомлена земля,
Подякую всім тим, хто має крила.
Коли нарешті скінчиться війна,
Я пригорну цей світ, що знову вчиться жити,
А під ребром засмокче пустота
За тих, хто за свободу стали квітом.
Ірина Ковальчук
