Девʼять років — не так вже й мало.
Все цвіте і співає душа.
Хтось живе і печалі незнає,
хтось втікає із дому — війна!
Хтось щасливий, у нього все добре,
хтось обурився — світла нема.
А ще хтось там копає окопи,
там, де сиро й самотність з’їда…
Хтось живе, як і жив — усе класно,
хтось гуляє у парку зрання.
А ще хтось не виходить з підвалу,
в когось плаче голодне маля.
В когось вчора згоріла оселя,
в когось вчора убили синів.
Хтось на фронті, де спати не має,
хтось все ниє, бо холодно їм.
Хтось цінує життя і всіх рідних,
тихо плаче про себе вночі.
Хтось згадає загиблого друга,
згасить вогонь на тремтячій свічі.
Хтось уже мріє вернутись додому,
в когось будинок рознесла русня.
Хтось же щодня щиро дякує Богу,
хтось же лиш ниє, бо світла нема…
<br>Ірина Ковальчук
