Кохання

По щоці біжить сльоза від злості
Бо не достатньо слів для почуттів.
Це вже війна але на нашім фронті –
Це гра вже інших зовсім відчуттів.

Друга вже біжить з печалі,
Бо недостатньо часу провели,
І ми неначе в цьому задзеркаллі-
Щасливі миті поруч пронесли.

Обличчя вже налите не простим ваганням:
Чи довго це терпітемимо ми?
Проте серця палають цим бажанням-
Прожити разом спільні тихі сни.

І навіть через безліч тих різниць,
Що одне в одному знайшли-
Не забуду я закоханих зіниць
І клятв які на вічно під зорями дали.

Ти розумієш що не перечать кілометри.
Після страху вже часи зростання.
Ви разом свого щастя інженери,
Які будуть дім під назвою кохання.
Надія Маркевич