По щоці біжить сльоза від злості
Бо не достатньо слів для почуттів.
Це вже війна але на нашім фронті –
Це гра вже інших зовсім відчуттів.
Друга вже біжить з печалі,
Бо недостатньо часу провели,
І ми неначе в цьому задзеркаллі-
Щасливі миті поруч пронесли.
Обличчя вже налите не простим ваганням:
Чи довго це терпітемимо ми?
Проте серця палають цим бажанням-
Прожити разом спільні тихі сни.
І навіть через безліч тих різниць,
Що одне в одному знайшли-
Не забуду я закоханих зіниць
І клятв які на вічно під зорями дали.
Ти розумієш що не перечать кілометри.
Після страху вже часи зростання.
Ви разом свого щастя інженери,
Які будуть дім під назвою кохання.<br>Надія Маркевич
