Кохання

Кохання
Змінюється розум на серце,
Починається справжня боротьба.
Стукіт серця заглушує весь світ,
Прориваючись крізь думки — мов хвиля.
Його очі, його розум —
Немовби твій.
Голубі, безжальні очі
Грають з карими — вогонь і лід.
Шепоче ніжно: «Я кохаю тебе!»
А правда це — чи тільки мить?
Паморочиться в голові,
Закохалась… так наївно.
Вимкнувши спів пташок весни,
Довіряєш серцю — сліпо, дивно.
Доторк — і світ уже не твій,
Усе навколо — лиш він і ти.
Та в глибині душі — тривоги тінь:
А що, як це були лише слова, пусті?
Вероніка