Пишу не тому що треба або ж хочу,
Я пишу щоб на папері,вивільнити душу свою,
З кожним словом з кожним реченням о тут,
Стає легше від всіх емоційних напруг,
Від кайданів земної рутини,і той замкнутий круг,! у якому кружляю до цієї хвилини
Коли олівець у мої руки потрапляє,звільняє мене від клятих кайдан,! від землі відриває,
і злітаю до тихого неба,де серце моє,спочить може,від земної журби,від тих всіх різних,життєвих пригод
Моє небо це є ти,дівчина моєї життєвої мети,
Дівчину обняти яку я хочу, хоча можу тільки у вісні,
Де серцю підвладне все що неможливо у реальному житті,
Хоча й тут все добре
Бо де б я небув
Завжди бачу очі й посмішку твою,як ті зорі прекрасні
На які дивлюся до самого ранку,аж поки,непіду додому
Де буду згадувать моменти,з нашого студенського життя
А поки ще маю час,тонути у твоїх очах
Ще місяць насолоди цієї
А потім хто куда,розійдемся як два у морі корабля
Михайло
