Ти знаєш, мамо, я на небі…
Бачу втомлена біля вікна,
Постать твоя ще поки чітка.
Там за вікном яскрава весна,
Але дуже стоїш ти сумна.
Мабуть звістку гірку принесли.
-Вибач мамо, мене не спасли.
Танки, Гради і БТР.
Все змінилося відтепер.
Сльози, вибухи, жах в очах.
Біль навіки в наших серцях.
Ми у бою звільняли міста.
Рідко писав тобі я листа.
Із вогню якось витяг дитя,
Я почув його серцебиття.
В той момент я згадав тебе,
Як колись обіймала мене.
Завжди й часу обмаль було.
Ось й підкріплення прибуло,
Я пізніше листа допишу.
Привітатися поспішу.
Ніч надворі. Запеклі бої.
Я пам’ятаю очі твої.
Думаю, ти не спиш у цю мить,
Серце мАбуть в тебе щемить.
Молиш ти бога: -Убережи,
Сину моєму – життя збережи.
– Мамо, все добре, ти тільки не плач
І за дитячі прокази пробач.
Образ навіки твій збережу.
Квітку на згадку я посаджу,
Символ надії, тепла і краси,
Пролісок – сили її не згаси.
Нажаль обіцянку не стримав.
Від ворога кулю отримав.
Але не турбуйся рідненька,
В раю травичка м’якенька.
Частіше вже буду писати.
Правда куди відправляти?
Нечутно прийду, як монах,
З’являтися, щоб в твоїх снах.
Анна Стоєва
