Прийде похмурий день, уяви лиш як стане темніти,
Ти відпустиш мене і те літо?
Ці моменти прикриють утому, я забуду їх осінню тою і…
То було найдовше і найспекотніше літо, а я не терплю цю спеку роками.
Ти прийдеш і забудеш, адже завтра, ми прожили намарно в тій справі,
Будеш бігати вдень і тікати, тільки я неперестану питати…
Ти відпустиш усе наше літо?
Білі промені сонця на морі,
Наші тіні гуляють асфальтом,
Чайка несе нас на крилах,
Ніжне небо зруйнувало нам стіни…
Не могли тоді ми тікати, тільки тихо губами казати,
І немає тих гордих павлінів, тільки двоє забутих в Любові,
А ти тікатимеш від наших долонь і спробуєш закрити портали,
ти ж не хочеш, щоб про нас знали.
Ти подивишся тихо на мене, десь тоді коли наповп притихне,
Ти захочеш тоді обійняти, завмреш і станеш кричати,
Адже твоє серце не хоче нас відпускати.
Звичайно ти будеш кричати, голосити кожної миті,
Тільки вибір ми не взмозі змінити,
якже я ненавиджу стереотипи.
Наші стіни тріщали рівно хвилину,
Поки погляд твій я на собі ловила,
поки ти не закрив їх й хвилина,
в яку я тебе ще любила, погасла.
Прийде похмурий день,
я не хочу інших днів мати.
Ти відпустиш мене і це літо,
А я зрозумію, що вітер як ніколи холодом віє, як ніколи мене розуміє.
Тільки вітер мене обіймає і думки мої він читає,
А вони облік твій мають і про тебе кожну хвилину любовну баладу складають.
Я не відпущу це наше літо, я просто цього не зумію і одного разу…
Прийде похмурий день,
І тоді вже почне темніти,
А я так і не зможу забути тебе і те літо.
Muza Crazy
