Полюбив зненацька якось,
Лис руденький зайченя,
Враз побачив – закохався
В його вуха і хвоста.
І милується щоранку
Спритником сіреньким !
На галявині стрибає
Щастячко пухкеньке!
«Не знайти нікого краще
Для мене у лісі !»,-
Лис подумав і прокрався
До зайця ще ближче.
І давай йому співати
Оди про кохання,
Вушка довгі лоскотати
Гострими зубами.
Й не помітили обоє
Як в лисячій пащі,
Опинився й зник без бою
Бідний сірий зайчик…
Тож ,не плутайте кохання
З голоду інстинктом
Й не давайте лоскотати
Вуха лисам хитрим.<br>Анна Куницька
