Місто

Зламані люди ламають людей,
Місяць спаде, настане той день,
Коли тьма пропаде, коли зірка розтане,
Коли людина кохати людиноньку стане.

І все ж, всерівно мені
Битись руками чи їхати танком.
У світі і так вже повно брехні.
Напиши мені потім, напевно десь зранку.

Тиша, бува, насувається терпко,
Вона голосна мов літак у польоті.
А що таке, знову тобі на душі чомусь кепсько?
Кажеш, знову ти грузнеш у страхах і турботі?

Чи часом не ти обіцяла матусі
Стати успішною, бути в кожусі?
А собі що? Обіцянку дала?
Чи знову промовиш "Це порча, я знала"?

Ну давай, прокидайся, моє любе місто.
З’їж мене всю, дотла і поволі,
Заміси мене у листкове чи дріжджове тісто
І додай хоча б трошки, хоч щіпку любові.
Анна Швець