Вже давно розійшлись наші долі,
майже спито гіркотний напій.
Йшла весь час без твоєї любові,
без ілюзій і зайвих надій.
Як жила? Та навіщо в минуле?
Ані сенсу, ані вороття.
Час вітрами завіяв, замулив
розпочате колись вишиття.
Залишивши лиш юності драми,
першу зустріч у вирі подій.
Щастя-привид, розмите дощами
і фантоми розтерзаних мрій.
Вирок долі – квиток у дорогу,
а на згадку – в руці оберіг.
Розставання, мовляв, ненадовго,
утішав, та любов не зберіг.
Залізничний вокзал, шумна зала,
ліхтарями, сповитий, перон.
Шепотів про майбутнє в запалі,
вітерець колихав мій хітон.
Уостаннє мої стиснув руки,
зігріваючи струмом долонь.
Залишилась лиш мить до розлуки,
у чеканні завітний вагон.
Як в німому кіно, лиш мовчання.
Мабуть, зайвими стали слова.
Споглядала, як в далях туманних
тане мрія моя воскова́.
Лиш на згадку каблучка в шухлядці
і спустілий вечірній перон.
Скорий потяг, що мчить в сіру мрячку
і твій погляд за мутним вікном.
21. 11. 2020 Л. Маковей (Л. Сахмак)
ID: 895651
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Любовна та інтимна лірика
дата надходження: 21.11.2020 10:03:47
© дата внесення змiн: 23.12.2022 16:42:23
автор: laura1
Лариса Маковей (Л. Сахмак)
