Наше Літо не пахло дощами,
воно гаряче сонцем пекло!
Повело нас крутими стежками,
вдалині виднілось село.
Ми під зорями ховали свій смуток,
цілувались під спів солов’я,
А знайшовши скромний закуток,
ти зізнавався, що я муза твоя!
Де ж тепер це сонце спекотне,
де поділись наші стежини?
Та, на жаль, час незворотній,
стали ми з тобою чужими…
Чи це Осінь винна у всьому,
бо ж зустріла гіркими слізьми!
Чи вина на серці молодому,
що торкнулось чужої зими?
Я відпущу… Ти знай… Я відпущу,
бо не зможу губити в обіймах.
Та в свою душу нікого не впущу,
попри крик серця залишусь спокійна.
Тепер Літо пахне дощами,
а стежини заросли бур’янами.
Кого ти цілуєш своїми устами,
милуючись зорями та цвіркунами?
30.08.2022
Мотря Рутенія Черлена
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
