Як хочемо ми радості й тепла,
Спокійних днів, ночей та тихих ранків.
Простого, але мирного життя,
Сімейних вечорів, тихих світанків…
Так хочемо, щоб сім’ї всі дружили
І дітвора щаслива грала у футбол.
Щоб мама радісно щодня водила сина
У школу, на майданчик, на гурток…
Щоб тато донечку будив в садочок рано
І коси заплітав, щоб гарною була…
Щоби дідусь й бабуся з внуками гуляли
У парку, в зоопарку, у садах…
Щоб море знову наше так манило
Своїми хвилями і запахом морським!
Щоб поле наше буйно зеленіло
Колоссям хліба – рідним, запашним.
Щоби калина квітла коло хати,
А з нею і барвінок, маки, і бузок.
Щоб знову пташки наші повертались
До наших хмар, до сонця рідного, зірок.
Щоби не було смутку та печалі,
Не було страху, сліз, біди, тривоги.
Лиш щастя й радість нас щодня стрічали
На рідних батьківських стежинах та дорогах.
Чи буде так – не знаємо ніхто,
Бо кожний день – то таємниця дивна.
То ми не знаємо та знає усе Бог-
Тому надіймось на Господню милість.
Хай серце не шукає відповідь правдиву –
"Що буде з нами через рік, чи два?".
Живімо зараз, тут, цінуймо мить щасливу,
Що нам дарує нинішнє життя.
Марина Семйоник
