На рівні стомлених очей,
Дивлюся у тривожне небо.
І цю печаль прожити треба,
У темряві пустих ночей.
Раніше, дивлячись у вись,
Молитви слали ми до Бога.
Тепер ракети та тривога,
Зловісно з хмарами сплелись.
Тому, мабуть, Господь не чує,
Як плачуть вдови й матері,
На благословенній Ним землі,
Війна і смерть тепер ночує.
Чом не карає люте зло,
Що розлилося, мов багнюка?
Чому жива ще та падлюка,
Що біси ставили тавро?
У чому край наш винуватий?
Хіба, що вибрали «поржать»…
А треба: мову, віру, рать!
Й свої трактати диктувати.
***
На рівні стомлених очей,
Дивлюся у тривожне небо.
І цю печаль прожити треба,
У темряві пустих ночей…
Барчук Р
20.10.22
Барчук Раїса
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
