я подивилась йому в вічі,
та там вже холод,там нема тепла,
подумавши нормально в двічі,
я зрозуміла «це усе дарма»…
Такі яскраві були з ним моменти,
коли ясненьке сонечко нам засвітило,
життя приносить нам такі призенти,
щоб в серці рана вже страшна зажила…
Настав той час ,і той момент,
коли розтавили всі крапки ми над і,
та тільки час не встиг наш зрозуміти,
чому все відбулось немов у тьмі?
Для нас вже так ніколи не зазвітить сонце,
ми разом стоном з тобою на Весні,
та тільки пташечка постукає в віконце,
і скаже тихо «ви лиш в сні»!
Ми знову не почуємо «кохаю»,
не обіймемось ,як було це все колись,
ми двоє це прекрасно знаєм,
нам залишається стежкою щастя правильно піти…
Анонімно
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
