«Невчасне кохання»

я подивилась йому в вічі,
та там вже холод,там нема тепла,
подумавши нормально в двічі,
я зрозуміла «це усе дарма»…
Такі яскраві були з ним моменти,
коли ясненьке сонечко нам засвітило,
життя приносить нам такі призенти,
щоб в серці рана вже страшна зажила…
Настав той час ,і той момент,
коли розтавили всі крапки ми над і,
та тільки час не встиг наш зрозуміти,
чому все відбулось немов у тьмі?
Для нас вже так ніколи не зазвітить сонце,
ми разом стоном з тобою на Весні,
та тільки пташечка постукає в віконце,
і скаже тихо «ви лиш в сні»!
Ми знову не почуємо «кохаю»,
не обіймемось ,як було це все колись,
ми двоє це прекрасно знаєм,
нам залишається стежкою щастя правильно піти…
<br>Анонімно