Нескорена осінь.
До нас у гості осінь поспіша.
Одразу зупинилась, оніміла.
І залопотіла враз її душа,
Від враження раптово посивіла.
Скрізь вибухи, ідуть страшні бої,
Зруйновані міста і села вщент.
Сестра, земля ж її вся у крові,
Та що чекає, люба , нас іще?..
Тому сильніше хай ідуть дощі,
Болять же від снарядів в неї рани.
Вся осінь в темному тепер плащі,
А сльози витирають їй тумани.
Швиденько листям накладає шви:
"Земле-сестричко, яка всіх годуєш,
Ти все здолаєш! Ти тільки живи,
А ми захистимо і відвоюєм".
Загоять землю рідні їй хвощі,
Своїми ліками зцілити прагнуть,
А я торкнуся тихо до мощей,
Щоб захистить військових від поранень.
Почує хай мене святиня зараз кожна,
Здоров’я, сили вам усім лише дає.
Нескорені! Незламні! Непереможні!
Тому і Україна в нас ще є.
Ірина Сонце
