Оглушливий

Він не слухав, чи лиш удавав,що не чує.
Немов закриває він вуха,чомусь наче в душу він плює.
Не треба вдавати,що знаєш,
Не треба казати,що бачиш.
Від всіх ти розмов утікає,
І ставиш комусь переваги.
Я брешу,не вмію,не можу.
Ти кращий,ти все розумієш.
Я завжди здіймаю тривогу,
Принаймні ти твердо в це віриш.
Чомусь тобі краще вважати,що я мов дитя нерозумне.
І знов від розмов утікати
Бо ж ти із нас двох лиш розумний.
Не треба вдавати що хочеш
Мене зрозуміть,обійняти.
Чомусь коли в нас проблем море удвох мусим ми вигрібати.
Поради мої непотрібні тоді лиш береш до уваги.
Та почесті й лаври вершини узять лиш тобі до наснаги.
Не треба і далі сприймати
Присутність мою за належне.
Не сила мені вже мовчати
Кричу я до тебе не вперше.
Дивись!я говорю до тебе!
Почуй вже нарешті мій голос.
Влови суть речей моїх тихих,
Немов у житах жовтий колос.
Дослухайся суті моєї,
Сприймай як і інших сприймаєш.
Почуй голос жінки нарешті тієї
Яку ти кохаєш.
Любава Волошин