В кожного з нас є своя доля,
Я знаю це чудово, моя пташко.
В тебе – твоя! Моя – у мене, але чи варті того болю!?
Не знаю! Та живемо так, хоча і дуже важко…
Зустрівши твої очі, я спитав тебе, кохану!
Чи маємо ми долю тепер НАШУ?
Ти… так збентежилась, немов би серед ночі, хтось зруйнував душі твоєї браму!
Пробач, я зрозумів тепер так ясно…
Що не потрібен зі своїм коханням дивним.
Немає долі НАШОЇ, хоч над моєю власна,
Я пропаду, ні, не відразу – а повільно…
Прости мене, кохана, за любов!
Яка тобі вже не потрібна, навіть зовсім!
Щоби не впасти більш ніколи ЗНОВ!…
Я занесу у серце підлу осінь!
MARUMA
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
