Отруйне дерево

Я сердитий на друга був:
Все виказав, і гнів минув.
Ворог мене сердив не на жарт:
Я мовчав, мій гнів зростав.

І я поливав його крізь страх,
Ночі й дні в своїх сльозах:
Гнів під глузом загоряв,
Хитру підступність набирав.

І він ріс і вдень, й вночі.
Доки не вродив яскравий плід.
Ворог його сяйво взрів.
І він знав, що плід був мій

І в мій сад прокрався він,
Коли ніч покрила тінь;
Вранці бачу я цю мить:
Мій ворог мертвим під деревом лежить.
Вільям Блейк