повішений нарцис

скажи, що ти будеш робити,
як не відповім на десятки твоїх дзвінків?
що ти будеш робити, як побачиш мене на підлозі і я буду гола?
ні, не буквально, гола —морально.
як у нотатку я напишу все, що бентежило моє внутрішнє з дитинства?
я напишу там те, що не почув навіть мій психотерапевт.
або не напишу ані слова, щоб залишити після себе тишу..
тишу, я благала тільки про тишу.
я благала тільки про спокій, я жадала його до нестями.
я мовчу про любов, мовчу про буття.
мовчу про себе й своє самосприйняття.
тож скажи, чи будеш ти приходити на цвинтар?
чи поцілуєш ти мою труну?
чи згадаєш мої улюблені квіти?
скажи, може вони усі тоді зрозуміють, що було не так весь цей час?
хай я залишусь яскравим місяцем в твоїх спогадах.
запахом ранкової кави, солодким на вустах смаком марвел шоколад або біллю в горлі після сигарети.
хай я запатентуюсь в усіх гарних світанках, в теплі від дотиків м‘якого хутра любого кота.
тільки не кажи мені, що я залишусь холодом дерев’яної труни у твоїх думках.

стрингер