На губах моїх попіл і кров,
У світі, де вогонь мій, паливо
Мліють мої губи, зірки гудуть угорі,
І я ковтаю дим, ти поруч у своїй думці загублений.
Моя апаратура гуде, нагріта до сліз,
Хвилина ше, секунда ше, і я відчуваю, як втрачу висоту,
Може зустрінемось знову у цьому вирі,
Скажи мені, як жити далі в цьому часу.
Третяночі, темний шлях майбутнього,
Внутрішня краса, хай не буде забуття,
Завжди мати міру у своїх мріях і сподіваннях,
Скажи ж ти смерті "ні", нехай серце не ріже спогадами.
Тут, де слова линуть як річка спокійна,
Де вітер несе наші думки, ніби пташині пера,
Де час мовчить, а ми пливемо в дзеркало ночі,
Нехай зорі сплітаються у наших долонях.
Ця земля, як папірус, миттєва і вічна,
Де душа розкривається в зламаних свічках,
А ми — смертні невидимих шляхів,
Нехай наші слова звучать як вічний лад.
Нехай пісня наших сердець лунає безмежно,
І ми збираємо миті у вічності небес,
Ти поруч у світі моїх сповідей,
Нехай кохання стане нашим прокляттям.
Володимир Рекуш
