По тихомо берегу , що біля моря
проходила жіночка , а в руках в неї – доля,
чи знає вона що з нею станеться?
Це наврядчи є в її пам’яті.
Лише коріння життя минулого,
Процес теперішнього і мрії майбутнього.
Вона не бачить і не знає ,
що за роками час минає,
надмірна концентрація на власних думках,
поширює острах в маленьких очах.
Долю несе вона так відчайдушно,
що одурілий тумар розбурхує хаос
підсвідомості мозку.
Овіяна вітром лиш вбачає – як скелі розходяться перед початком
доленосного казусу, що на власних судинах
відіграє меланхолію відчайдушно й невпинно
Аліна
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
