Місяць на небі, зіроньки сяють.
Темно у лісі вночі.
Привиди лісом тихо блукають,
Стогнуть вони плачучи.
Привиди ті- то дівчата колишні.
Мавками стали вони.
Хочуть любові і пестощів хочуть,
Хочуть кохання знайти.
Коси розплетені, біла сорочка.
Наче вона із води.
Дівчинка мила і дуже вродлива
Йде, не лишає сліди.
Дім її рідний у озері синім.
Батька і мами нема.
Тяжко і важко у водній глибині.
– Більше не хочу я бути одна.
Місяць ховається, сонечко сходить.
Мавки пірнають на дно.
Тільки одна понад озером бродить,
Щастя шукає свого.
Ось і почула той голос єдиний.
Хлопець по лісу іде.
Мавка тихенько його піджидає,
Подумки в хащі веде.
Хлопець розгублений. -Що зі мной трапилось?
Боже, куди я іду?
Мавка прозора, легка і усміхнена
Вийшла йому на біду.
Руки холоднії тіла торкнулися.
Все похололо в душі.
Шию обвила, цілунками вкрила.
Хлопець забувся в тиші.
Визирнув місяць і хлопець розгледів
Ту неземную красу,
Що його пестить любовью холодною,
П’є його кров, як росу.
Ні, він не хоче уже повернутися.
Пестощі любі йому.
Він, як і Мавка оголений, легкий
З нею в танкУ одному.
Груди привабливі, тільки холоднії.
Личико ніжне бліде.
Він обійма її, пестить, цілує.
Всю ніч танок той будЕ.
Руки сплелися в обіймах чарівних,
Ноги, тіла – все одне.
Привидом стали, ті двоє, єдиним.
В озеро Мавка хлопчину веде.
Шпак Тетяна
