Туманні спогади, як холодний біль,
Вони сплітаються в серці, як нитки темряви.
Завмерла душа, мов крижана глибина,
Все тіло ниє від бажання миру вкрай.
Коли ж ти, проклята, зникнеш назавжди,
Війна, що душить нас своїми руками?
Ти захлинешся в тій власній жорстокій люті,
І все, що зруйнувала, відшумить в тумані.
Повернись назад, звідки ти прийшла,
Там, де смерть та руїни лишають слід.
Нехай ті, хто гроші на тебе заробляв,
Відчують, як важка твоя ціна — безсилий крик!
Ти принесла нам страх, біль і пустоту,
Але ми не здамося, не скоримося перед тобою.
Наші поля, лани та ріки — це наша земля,
І ми будемо боротися за неї до останнього дихання!
Хай мир прийде, але він принесе тяжкий урок,
Нехай пам’ять залишиться живою назавжди.
Ми вчитимемось на цій крові, на цих стражданнях,
Що свобода — це дар, і за неї платимо ми!
І в ті часи, коли біль відступить, і ми будемо вільні,
Згадаємо тих, хто не побоявся встати.
Своїм потом та кров’ю ми збудуємо майбутнє,
Де наша земля буде мирною і чистою навіки!
Карпець Ростислав Ігорович
