Замки, що колись доповнювали місто.
Залишились лише руїнами зі змістом.
Розвалені хати, зруйноване життя.
Війна зайшла туди, де колись було майбуття.
Телефонні дзвінки наповнені страхом.
Мільйони людей, крики яких стали кошмаром.
Немає ліній фронту, смерть приходить з неба.
Та чи війна – людська наша потреба?
Вони забрали тата, а можливо сина.
Вони забрали дім, а я їх так просила.
Лиш тихий плач дітей під завалами дому.
Покажіть межу цьому, хоча б одному.
Буденність – більш не чашка кави.
Війна – вона для тих, хто потребує слави.
І чорний дим, це більше не загроза.
Сприймається для нас, як смерті погроза.
А десь війни немає, десь колядки грають.
Десь діти ще шматок цукерка мають.
І там у всіх є дім, і любляча сімʼя.
Там є життя для тих, у кого не забрали майбуття.
Марта
