Холодні стіни, стислі груди,
Навколо темрява і біль.
А десь далеко мама блудить,
Молившись нишком звідусіль.
В руках тримаю автомат,
Та думка рве мене щомиті:
Як буде жити рідна мати,
Якщо загину я в бою, цієї миті?
Страх все сильніше душу тисне,
А смерть все ближче, ближче йде.
Та ось я живий! І серце висне
А Бог мене в цій темряві веде
Матусю, я повернусь до хати,
Шепочу тихо до ікони.
А перед ними — пам’ять брата,
Що вже спочив десь за краями..
<br>Міщенко Софія
