Жовтогруді синички повернулись додому.
Зараз їх так багато у моєму дворі.
Я дивлюсь крізь віконце, забувши про втому,
І так милі мені ці створіння малі.
Їх послав нам Господь, щоб вони нам співали,
Щоб несли радість світом на кожен поріг,
Щоби тішили око своєю красою
І щоб ми їх чекали з далеких доріг.
Це предвісники світла. Їх грудки жовтенькі
Сповіщають всім нам, що вже скоро зима.
Що вже скоро Різдво завітає,
У Вкраїну в сльозах, де спокою нема.
Де чорніє земля, обмиваючись кров’ю
Наших милих дітей, патріотів свобод,
Що життя віддали за любов і за віру,
Захищаючи кров’ю зболілий народ.
І немов ті пташки, вони стали до бою.
Відігнали свій страх і тривогу свою.
Рукави закатали і крила підняли,
І пішли захищати Вкраїну свою.
І не всі повернулись живими додому…
Як багато пташок піднялися увись.
І своїми крильми затуляють Вкраїну,
Щоби жити у ній було так, як колись.
Але як мерехтять жовтогруді синички,
Їх пір’їнка жовтенька на грудці сія,
Так зійде благодать на усіх українців,
І засяє у Бозі Вкраїна моя.
А поки приходить сумнесенький вечір,
Огортає всю землю вечірня пітьма.
Але сонце засяє – й усе заспіває.
Нам Господь помагає й вселена сама.
І заграє проміння у барвах веселих,
І мелодія звуків в таночок піде,
І усі на Землі будуть жити щасливо,
Нас Господь порятує, і бід не буде.
Любов Колодій
