Слова сказані ненавмисне
Поповнили колекцію розчарувань
Із брехні зібране намисто
Як оберіг, від болі та страждань
Вона почуття дарувала чужому
Віддавала кохання просто так, задарма
Вона більше не довіриться нікому
І від тепер засинатиме сама
Їй присниться залізничний вокзал
На якому вона була у Женеві
Одна дорога – на станцію “Фінал”
Де всі виходять на кінцевій
Вона залишиться такою ж незалежною
Незнайомою з відтінками гордості
Місцями, аж занадто обережною
Розмовляючи із постаттю самотності
Він частіше у минуле повертається
А вона частіше приходить у снах
Як і колись, йому посміхається
Шкода, що тепер все тільки в думках
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
