Як важко крапку цю поставить,
Забути все, що було з нами.
Від серця шмат собі відрізать,
Й лишити спогади у хмарах.
Вечорами дивлюсь я у стелю,
Телефон мій мовчить, а я все чека.
Ранки стали для мене цим пеклом,
Бо всю ніч я очей не змика.
Я біжу від думок, але марно,
Вони тінню повсюди за мною.
І здається, що світ безнадійний,
Але десь він ще грає зимою.
Та колись я забуду про втому,
Залікуються рани на серці.
І напишу я іншу історію,
Де не буде ні болю, ні смерті…
Бакалейко Андрій Дмитрович
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
