Людоньки, ох люди, як же важко жити!
Встрелили синочка люті вороги.
Довго нас навчали росію любити,
Хай тепер не буде тут їхньої ноги!
Милий мій синочок, це я – твоя мати,
Бач, як гірко плачу, то хоч одзовись.
Як же тебе можу в землю я ховати?
Навкруг мене люди кажуть лиш: «Кріпись!»
Як моє серденько в землю я зарию?
І нащо пішов, син, ти на ту війну?
Я мовчать не можу, вовком я завию,
Як побачу знову синову труну…
Він казав: «Матусю, хто ще окрім мене
Буде захищати весь наш рідний край?»
А тепер ось люди, горечко, ой ле-ле!
Полетів синочок аж за небокрай.
Боженько, тих гадів треба покарати,
Інші щоб синочки поряд не лягли.
Щоб не побивалась над синочком мати,
Щоб спокійно люди жити тут могли.
Стас
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
