Я здався в мить, коли ти була поруч,
І зруйнувались сотні тисяч стін,
Я зводив їх роками. Моя гордість,
Основою була в будівлі тій.
Ти була поруч. Все неначе сонцем
Осяяло миттєво цілий світ.
Немов ця мить мене зламала зовсім,
Для неї наче я прожив свій вік.
Мене ти не торкалась навіть словом,
І поглядом повз мене знов пройшла.
Та я чомусь відчув… Шалену волю…?
До цього завжди прагнула душа?
Ти моя муза? Ти моє натхнення?
Чому перед тобою сотні стін
Посипались немов з піску миттєво?
Я від кохання їх колись і звів…
Вікторія Тодавчич
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
