Коли хтось торкався моєї душі,
я закривала очі згадуючи біль,
Одразу відпускало, ніби мене й не торкало
Коли надія заповнювала мої думки – я кричала,
не бачачи меж навкруги.
Відпускаючи людей я переконувала себе- то не вони
Ніби потім знайдуться свої.
Кожного наступного разу,
я уникала говорячи про себе.
Боячись не людину,
а моїх відчуттів після неї
Кожного разу я бачила,
як моя надія сидить біля тих
Але розуміючи те, вже говорила піти я собі
Надія так і залишалася, біля кожного, кого раніше, мабуть, я благала б не йти
Але ти, напевне, ти з тих
Кого виганяючи, надія благала не йти.
06.12.2022
К.Анастасия
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
