ти кличеш мене ніби я в тумані
звертаючись всліпу на ви
і хоч ні слова не шукаєш ти в кармані
я чую тебе мов з під пелени
мій місяць нахилився трохи вліво
я бачу дірочки у кратерах планет
а ти стоїш і бачиш в мені диво
на яке натякає певний силует
твої уста смикаються повільно
я відчуваю весь твій мікросвіт
але не відчуваю те що так потрібно
чого так дивно буркає живіт
ти посміхаєшся – хіба я цього гідний?
хіба я маю відчувати страх?
зі сторони, ти думаєш що я огидний
я знаю це, я бачу по очах
бо очі твої сильно вже виразні –
повни морем яскравості і мрій
повни любові й дивної приязні
що підштовховує тебе до дій?
цей потяг і ця вірність у твоїх глазницях
і цей зелений колір їх живой
невже людина притягнулась до людини,
а друга та людина може бути мной?
Аліса
