Тіні моїх думок

Думки наче хмари витають заповнюючи синю блакить. Біль з душі забирають, хочаб на хвилиночку, хочаб на мить. Їм я можу сказати що всередині в мене болить, з ними я можу мовчати поки свічка в кімнаті горить. Поки страсний вогонь догорає мовчання спокутує гріх, вітер мов вовк завиває на скелях сірих, гірських. Тіні у обрисах грають по склу із розбитих дзеркал, дорогу собі викладають щоб не бачити більше почвар. Очі правду ховають ніби під дією чар, вуста від мовчання згорають, терпіння вбиває нажаль! Які би думки не бували, якими і будуть іще, вони нас усіх поривають туди куди вітер несе. Туди де проблеми немає, туди де завжди тишина, дорогу туди не всі знають, дорога туди лиш одна. Дорога де зорі погасші, дорога з розбитого скла, дорога що виклали тіні поки горіла свіча…

Юлія