Україно, моя мила й люба,
Чого про тебе кажуть
Що майбутнього нема?
Як добре що народилася я тут,
Тому що іншого життя не можу уявити.
А ти знала як люблять тебе?
А ти знала як вмирають за тебе?
Як я хочу щоб вільні ми були,
Не знали що таке жорстокість й смерть.
Але як дійти до цього?
Коли можна з радістю сказати на весь світ:
Україна вільна!
Але ця війна вбиває нас,
Деяких повільно, деяких враз.
По частинам, повільно й тихо руйнує,
І так серце болить за тебе,
Не можу бачити тіла ці та пролиту кров.
Захищаємо тебе кров’ю, зброєю і словом.
Захищаємо картинами, музикою й перемогами.
В нас мрія є єдина – перемога над жахіттям.
Вона – закінчення всього,
Цього зимового, темного кошмару
І проходить весна, літо, осінь й зима,
Але ми всі заблукали тоді.
Двадцять четвертого…Лютого.
А доживемо ми до кінця?
Чи нас вб’ють ці виродки вночі?
Україно, моя люба, живи вільно хоча б ти!
26.01.25.
Поллі Ісай