Вже стільки часу тут минуло,
На цій, обізнаній Землі,
Що я забув ким хочу бути….
І чи потрібно це мені?
А час все йде, він поспішає,
Його турбота – хід подій,
Невже живу? Я вже не знаю…
Ту відповідь ховає тінь.
Та тінь, що важко оминути,
Закривши очі від усіх,
Вона вже є частина плоті,
Вбиваючи останню біль.
Біль від розлуки, сподівання,
Колись все це здавалося живим,
Залишилось всього одне бажання,
Відчути радість, яку ніколи не хотів…
Микита Пасечник
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
