Вже стільки часу тут минуло,
На цій, обізнаній Землі,
Що я забув ким хочу бути….
І чи потрібно це мені?
А час все йде, він поспішає,
Його турбота – хід подій,
Невже живу? Я вже не знаю…
Ту відповідь ховає тінь.
Та тінь, що важко оминути,
Закривши очі від усіх,
Вона вже є частина плоті,
Вбиваючи останню біль.
Біль від розлуки, сподівання,
Колись все це здавалося живим,
Залишилось всього одне бажання,
Відчути радість, яку ніколи не хотів…<br>Микита Пасечник
